Торік я почала працювати з гіпсом. Колись я попросила художника Сашу Долгого створити мій портрет, він робив його дуже довго, майже два роки, що я вже про нього майже і забула. Згодом я отримала бездушний шматок гіпсу, який декілька місяців висів на стіні і не викликав у мене жодних емоцій, я не знаходила себе в ньому. Аж допоки я не вирішила спробувати затонувати своє гіпсове обличчя.

Мій портрет ожив! Я впізнала себе, побачила себе під різними кутами, побачила приховані від мене ж самої тонкі та лінії та риси обличчя. Три дні я не могла прийти до тями, я роздивлялася себе та закохувалась. І це була не нарцисична любов, а та, якої мені так бракувало до самої себе. Я побачила себе в об*ємі і вперше полюбила себе всю.

Крім готового продукту (портрета) процес зняття маски надзвичайно цікавий та навіть дещо містичний. Це дуже інтимна незвичайна тілесна практика.